Остеопластика

Остеопластика – це комплекс заходів, спрямованих на збільшення (аугментацію) обсягу кістки.

Аугментація кістки може бути: вертикальною – спрямованою на збільшення висоти кісткової тканини; горизонтальною – спрямованою на збільшення ширини кісткової тканини.

Остеопластика (кісткова пластика) має доволі широке застосування в різних галузях медицини:

• стоматології;
• травматології;
• ортопедії;
• хірургії.

• критично малий обсяг кісткової пропозиції під час імплантації;
• критично малий обсяг кісткової пропозиції під час установлення протеза;
• вроджені та набуті аномалії форми кістки;
• пошкодження кісткової структури після видалення новоутворень;
• пошкодження кісткової структури внаслідок травм;
• атрофія кісткової тканини.

У тих випадках, коли пародонтит (запалення пародонту) призвів до руйнування кісткової тканини навколо зуба, лікарі можуть порекомендувати вдатися до остеопластики. Остеопластика при пародонтиті необхідна для регенерації кісткової тканини та корекції дефектів.

Незважаючи на широкий розмах варіантів застосування остеопластики у стоматології, у більшості клінік аугментація кістки проводиться з метою подальшого протезування на імплантах. У «Стоматології Осадчого» ми не рекомендуємо остеопластику пацієнтам, у яких немає абсолютних показань до такої операції. За необхідності імплантації в умовах малої кісткової пропозиції ми використовуємо короткі імпланти системи «плато» та обходимося без кістково-пластичних операцій.

Остеопластика передбачає хірургічну процедуру, яку можуть виконати тільки хірург-стоматолог чи щелепно-лицьовий хірург. Залежно від клінічної картини сценарії проведення операції можуть варіюватись, але в загальному вигляді кістково-пластична операція складається з таких етапів, як:

1. Діагностика (огляд, рентгенографія та/чи комп’ютерна томографія (КТ) для отримання детальної інформації про структуру кісток).
2. Підготовка пацієнта (операція може бути проведена під загальним чи місцевим наркозом, залежно від ступеня складності).
3. Отримання матеріалу для трансплантації (остеопластика передбачає трансплантацію кісткового матеріалу, про його різновиди – далі).
4. Підготовка зони (хірургічним шляхом створюється доступ до зони трансплантації).
5. Відновлення чи збільшення об’єму кісткової тканини.
6. Фіксація та закриття (після вживлення матеріалу можуть використовуватися спеціальні гвинти для стабілізації).
7. Відновлення та реабілітація (у середньому строк реабілітації становить 8–12 тижнів).

Залежно від того, який матеріал було використано для аугментації кістки, можна виокремити такі види остеопластики у стоматології.

Зазначимо, що автогенна остеопластика передбачає забір власного матеріалу пацієнта найчастіше з близьких зон – підборіддя. При цьому ділянка кістки в підборідді з часом регенерується. Також можлива аутогенна остеопластика з використанням матеріалу з видалених зон (мізинця ноги, стегна, тім’яної кістки тощо).

Існує думка, що трансплантований матеріал приживається в зоні трансплантації й формує кістку. Однак на практиці ситуація виглядає наступним чином: трансплантований матеріал «з’їдається» макрофагами (захисними елементами крові). Далі остеобласти формують елементи кісткової тканини. Проте жодна тканина, отримана у процесі остеопластики, не буде такої самої диференціації (якості), як початкова кісткова тканина пацієнта.

Кістково-пластичні операції верхньої та нижньої щелеп багато в чому схожі, але є й ряд особливостей:

• за доступом.

Остеопластика верхньої щелепи ускладнена тим, що хірургу важче отримати доступ через синуси, носову порожнину та інші структури;

• за типом процедур.

Верхня і нижня щелепи можуть потребувати різних типів остеопластичних процедур залежно від характеру (атрофії) втрати кісткової тканини. Для верхньої щелепи досить часто потрібний синус-ліфтинг (операція збільшення об’єму кісткової тканини в задній частині верхньої щелепи);

• за ризиком втрати матеріалу.

Остеопластика нижньої щелепи зазвичай проходить ефективніше, а відновлення – швидше. А от анатомічні особливості верхньої щелепи зумовлюють підвищений ризик втрати матеріалу;

• за періодом реабілітації.

Після остеопластики у верхній щелепі можуть знадобитися більш ретельне спостереження і тривалий період реабілітації через особливості загоєння в цій зоні.

Остеопластика, як і будь-яка хірургічна процедура, може супроводжуватися різними ускладненнями:

• інфікуванням ділянки;
• неправильним загоєнням з утворенням епітеліальної тканини чи рубців;
• відторгненням трансплантату;
• запаленням слизової;
• відсутністю остеоінтеграції (неможливо поставити імплант);
• нерівномірним ростом кісткової тканини.

Кістково-пластичні операції мають ряд протипоказань:

• системні захворювання кісток (остеопороз, онкологічні захворювання);
• хронічні захворювання (цукровий діабет, серцева недостатність);
• наявність інфекції в ділянці передбачуваної трансплантації;
• порушення в роботі імунної системи;
• порушення згортання крові;
• психічні захворювання;
• вагітність.

Ціна остеопластики в Києві стартує від 12 тис. гривень, але повна вартість усіх процедур буде набагато вищою. Істотним чинником, який впливає на ціну остеопластики, є вид матеріалу для трансплантації. Якщо йдеться про власні тканини пацієнта, то ціна буде більшою через додаткові маніпуляції щодо забору матеріалу. Якщо мається на увазі використання чужого матеріалу, то в підсумкову вартість буде включено ціну трансплантату.

Остеопластика пов’язана з ризиками неприживлення трансплантата і потребує прямих медичних показань. Наша практика показує, що в більшості випадків під час імплантації можна уникнути кістково-пластичних операцій і встановити короткі імпланти системи «плато» в умовах дефіциту кісткової пропозиції.

У «Стоматології Осадчого» ми проводимо аугментацію за естетичними показаннями (наприклад: у разі браку об’єму кістки в зоні видимої посмішки). Перевагою таких операцій є те, що в аугментат ми не ставимо імплант – не даємо додаткового навантаження. Тому, коли в прооперованій зоні утворюється кістковий ремодулянт (не цілком кісткова тканина), цього буде достатньо для поліпшення естетики.